Спеціалізована школа №94 "Еллада"

Школа знаходиться в центрі міста, поруч з Банковою. Особливість школи - грецька мова. Крім того, тут працюють курси англійської і підготовчі курси для дошкільнят. Загальне враження - трохи тісно. Пришкільна територія дуже мала, стадіон чи відкритий спортмайданчик відсутні. Їдальня знаходиться в підвальному поверсі. В туалетах все ж таки якісь дверцята на кабінках повинні бути, на мою думку. Про рівень викладання нічого сказати не можу. Вчителів учні поважають (але не всіх рівною мірою).

Це Сергійко Петрук, йому було 14. Два місяці тому він прийшов додому, поспілкувався з мамою, а коли вона вийшла, вистрибнув з вікна. З моєю донькою Катею вони потоваришували у Київській школі 94 (Еллада), обоє вважалися там “поганими” бешкетними дітьми, які можуть закукурікати на уроці. Сергійко мріяв стати актором. Ходив на акторський гурток, вони з Катею знімали разом фільм, який не встигли змонтувати. А у школі йому ніколи не давали ані слів, ані ролей у шкільних виставах. “Поганим” дітям також ніколи не повідомляли про якісь поїздки. Клас їхав, а Сергійко навіть не знав. Останнім часом, коли спочатку старша сестра Сергійка закінчила школу, а потім і моя Катя пішла на екстернат, Сергійко скаржився мамі, що йому стало дуже складно там. Вона хотіла наступного року забрати його до іншої школи. не встигла... Два останніх місяці мама Сергійка ходить до двох інстанцій – до школи і до слідчого відділку, який має розслідувати загибель Сергійка (про страшний саботаж і дніще у відділку я напишу окремо). У школі мама Сергійка запропонувала зробити добірку з малюнків та фотографій, веселий колаж, щоб вчителі і діти, з якими Сергій провчився вісім років, запам'ятали його веселуном і мрійником. Ще вона хотіла застерегти інших дітей, поговорити про любов, довіру, підтримку. Їй самій дуже була потрібна ця підтримка. Говорити їй не дозволили. На колаж погодилися. Згода на колаж неабияк мене здивувала, я не могла повірити, що ця школа здатна на такий жест. Хоча, у здоровому суспільстві фото дитини у цьому випадку неодмінно висіло б у школі, діти приносили б квіти, іграшки, свічечки та записки… Мама Сергійка, моя донька Катя та кілька однокласників Сергійка готували все для колажу, який планували почепити на стіну в класі. Це мало відбутися сьогодні. Напередодні моя Катя надрукувала найкращі фото. А мама Сергія взяла торбу цукерок, щоб пригощати дітей та вчителів. Для того, що відбулося далі, я не можу добрати слів! У школі, діти з ножицями та іншими причандалами були готові робити колаж. Однак, класна керівниця класу, де вчився Сергій, повідомила, що колаж зробити можна, але потім мама Сергійка та моя Катя зразу ж мають забрати його геть зі школи! Та що там колаж, навіть маленьке фото Сергія лишити не дозволили. Класна керівниця Карачун Олена Миколаївна повторювала щось типу “я ж не вирішую, це справа директора, от до неї і ідіть”. Непогана і добра жінка, вона не знайшла в собі хоробрості ослухатися директорку Кузьменко Вікторію Євгеніївну, яка наклала заборону навіть на пам’ять про Сергійка. Навіть на маленьке його фото серед всього того численного мотлоху, що завжди висить у школі на стінах. Діти просили дозволити колаж, Сергійкова мама розплакалася, зверталася до вчительки, яка просто встала, вдала, що нічого не чує, повернулася спиною і вийшла. І зразу видалила маму Сергійка зі шкільного чату. Я саме була на зустрічі, коли до мене прибігла моя зарюмсана Катя. Мені начхати на школу номер 94. Я знаю, що там є хороші, людяні вчителі. Але ті вчителі завжди мовчать! Коли не так давно один учень штрикнув інформатичку ножицями (так-так, це та сама школа), ніхто з них не наважився сказати правду: що інформатичка неадекватна, і вже багато років вона знущається над дітьми на уроках. Жоден не сказав! А могли б. А я говорила. І буду говорити! Я знаю багато… Ми з донькою розмірковували, чому ж школа пошкодувала двадцять квадратних сантиметрів на стіні для Сергійка?... І дійшли висновку, що їм соромно дивитися йому в очі навіть на фотографії. Вони погано ставилися до нього всі ці роки, не зрозуміли його, не підтримували. І хочуть тепер зробити вигляд, ніби його і не було ніколи. Списуючи своє рішення, як завжди на дітей: “дітям це псує психіку”, “батьки проти”, тощо. Два місяці тому попрощатися з Сергійком на цвинтар прийшло троє вчителів та кілька учнів… Ті, котрі дізналися самі. У школі нічого нікому не повідомили. Пробач нам, дитино! Я, що зможу, зроблю!

(Перекладено сервісом Google) Закінчив школу в 2009 році, Мій відгук не релевантний але! Найжирніший плюс школи, це стара будівля з високими стелями та розташування на Липках в Правительственному кварталі. Я закохався у той район. Дивлюся фотки, тільки теплі спогади, як із однокласниками лазили під каштанами, а потім розбігалися по всьому Києву хто кудись додому, хоча інші однолітки вчилися під будинком зазвичай. Сам у школі вчитися не любив, були низькі оцінки, (4-5-6 по 12ти бальній) Але вступив до КПІ ось там уже подобалося вчитися. З усіх предметів подобалося Біологія, Хімія та Зарубіжна література. До речі, вчителька зар.літ досі викладає там судячи з сайту. Був у А класі, які вчать грецьку. Так ось грецьку я взагалі не знаю, хоча було 5 або 7 уроків на тиждень. Краще в Б клас напевно, якщо сумніваєтеся, чи потрібно дитині грецьку. (Оригінальний відгук) Закончил школу в 2009 году, Мой отзыв не релевантен но! Самый жирный плюс школы, это старое здание с высокими потолками и расположение на Липках в Урядовом квартале. Я влюбился в тот район. Смотрю фотки, только теплые воспоминания, как с одноклассниками лазили под каштанами, а потом разбегались по всему Киеву кто куда домой, хотя другие сверстники учились под домом обычно. Сам в школе учиться не любил, были низкие оценки, (4-5-6 по 12ти бальной) Но поступил в КПИ вот там уже нравилось учиться. Из всех предметов нравилось Биология, Химия и Зарубежная Литература. Кстати учительница зар.лит до сих пор преподает там судя по сайту. Был в А классе, которые учат греческий. Так вот греческий я вообще не знаю, хотя было 5 или 7 уроков в неделю. Лучше в Б класс наверно, если сомневаетесь нужен ли ребенку греческий.

(Перекладено сервісом Google) Кращі спогади з дитинства - школа 94. Школа де не було нелюбимих вчителів, де було чисто, красиво. Де діти і їх батьки інтелігенція. Якщо ви думаєте чи варто відправляти дітей сюди то повірте, це одна з кращих шкіл Києва. Про пані Кузьменко (директор) тільки найкращі спогади, я ніколи не забуду як вона спілкувалася з 10 літніми п'ятикласниками, викладаючи математику, виключно ввічливо і по дорослому, професійно, як буд то ми не школярі, а студенти в університеті. Ви показували всім що означає справжній директор. Спасибі вам. Вибачте за регулярно спрацьовує сигналізація ваших сімейних жигулів від нашого м'яча !!)) (Оригінальний відгук) Лучшие воспоминания из детства - школа 94. Школа где небыло нелюбимых учителей, где было чисто, красиво. Где дети и их родители интеллигенция. Если вы думаете стоит ли отправлять детей сюда то поверьте, это одна из лучших школ Киева. О госпоже Кузьменко (директор) только самые лучшие воспоминания, я никогда не забуду как она общалась с 10 летними пятиклассниками, преподавая математику, исключительно вежливо и по взрослому, профессионально, как буд то мы не школьники, а студенты в университете. Вы показывали всем что значит настоящий директор. Спасибо вам. Простите за регулярно срабатывавшую сигнализацию ваших семейных жигулей от нашего мяча!!))

(Перекладено сервісом Google) Навчався там, не знаю як зараз, але раніше була нормальна школа. Привозили дітей з усього Києва. Я задоволений, що навчався саме в цій школі. (Оригінальний відгук) Учился там, не знаю как сейчас, но раньше была нормальная школа. Привозили детей со всего Киева. Я доволен, что учился именно в этой школе.

(Перекладено сервісом Google) Школа кошмарная.корупція, безкарність вчителів які доводять детей.Помещеніе старе, не ремонтується, при тому що гроші збирають постійно! Знань не дають, оцінки дуже сильно занижують. Не йдіть туди (Оригінальний відгук) Школа кошмарная.корупция, безнаказанность учителей которые доводят детей.Помещение старое,не ремонтируется,при том что деньги собирают постоянно! Знаний не дают,оценки очень сильно занижают. Не идите туда

(Перекладено сервісом Google) У цій школі учітілей труять дітей. Одного хлопчика довели до самогубства. (Оригінальний відгук) В этой школе учитиля травят детей. Одного мальчика довели до самоубийства.

Прекрасна школа в самому центрі Києва. Заради прекрасного коллективу вчителів та однокласників, я їздила з лівого берегу на навчання. Вчилась у класі Бірюкової Ірини Вікторівни. Завдяки шкільній ініціативі, приймала активну участь у лідерстві школи та району. Дуже рекомендую!

Школа це якраз той час, про який завжди є що згадати) Рідна 94, згадую з теплотою! Було дуже багато активностей, вчителі завжди намагалися зробити максимум для нас, за що дуже вдячна. Окремий шарм - це сама будівля в центрі міста в дуже мальовничому місці. Ну і грецька мова, звичайно, це цікава особливість. Особисто мені навіть знадобилася й після випуску, не дивлячись на екзотичність і рідкість) Наразі для мене дуже цінно, що й досі підтримую звʼязок з вчителями, які, доречі і зараз викладають у школі. Низький уклін і подяка!

Школа знаходиться в центрі міста, поруч з Банковою. Особливість школи - грецька мова. Крім того, тут працюють курси англійської і підготовчі курси для дошкільнят. Загальне враження - трохи тісно. Пришкільна територія дуже мала, стадіон чи відкритий спортмайданчик відсутні. Їдальня знаходиться в підвальному поверсі. В туалетах все ж таки якісь дверцята на кабінках повинні бути, на мою думку. Про рівень викладання нічого сказати не можу. Вчителів учні поважають (але не всіх рівною мірою).

Школу однозначно рекомендую, дуже гарні вчителі, які завжди допомагають учням якомога краще засвоїти матеріал. Зручне розташування в самому центрі Києва, а також грецька мова і різноманіття позакласних активностей!

Це Сергійко Петрук, йому було 14. Два місяці тому він прийшов додому, поспілкувався з мамою, а коли вона вийшла, вистрибнув з вікна. З моєю донькою Катею вони потоваришували у Київській школі 94 (Еллада), обоє вважалися там “поганими” бешкетними дітьми, які можуть закукурікати на уроці. Сергійко мріяв стати актором. Ходив на акторський гурток, вони з Катею знімали разом фільм, який не встигли змонтувати. А у школі йому ніколи не давали ані слів, ані ролей у шкільних виставах. “Поганим” дітям також ніколи не повідомляли про якісь поїздки. Клас їхав, а Сергійко навіть не знав. Останнім часом, коли спочатку старша сестра Сергійка закінчила школу, а потім і моя Катя пішла на екстернат, Сергійко скаржився мамі, що йому стало дуже складно там. Вона хотіла наступного року забрати його до іншої школи. не встигла... Два останніх місяці мама Сергійка ходить до двох інстанцій – до школи і до слідчого відділку, який має розслідувати загибель Сергійка (про страшний саботаж і дніще у відділку я напишу окремо). У школі мама Сергійка запропонувала зробити добірку з малюнків та фотографій, веселий колаж, щоб вчителі і діти, з якими Сергій провчився вісім років, запам'ятали його веселуном і мрійником. Ще вона хотіла застерегти інших дітей, поговорити про любов, довіру, підтримку. Їй самій дуже була потрібна ця підтримка. Говорити їй не дозволили. На колаж погодилися. Згода на колаж неабияк мене здивувала, я не могла повірити, що ця школа здатна на такий жест. Хоча, у здоровому суспільстві фото дитини у цьому випадку неодмінно висіло б у школі, діти приносили б квіти, іграшки, свічечки та записки… Мама Сергійка, моя донька Катя та кілька однокласників Сергійка готували все для колажу, який планували почепити на стіну в класі. Це мало відбутися сьогодні. Напередодні моя Катя надрукувала найкращі фото. А мама Сергія взяла торбу цукерок, щоб пригощати дітей та вчителів. Для того, що відбулося далі, я не можу добрати слів! У школі, діти з ножицями та іншими причандалами були готові робити колаж. Однак, класна керівниця класу, де вчився Сергій, повідомила, що колаж зробити можна, але потім мама Сергійка та моя Катя зразу ж мають забрати його геть зі школи! Та що там колаж, навіть маленьке фото Сергія лишити не дозволили. Класна керівниця Карачун Олена Миколаївна повторювала щось типу “я ж не вирішую, це справа директора, от до неї і ідіть”. Непогана і добра жінка, вона не знайшла в собі хоробрості ослухатися директорку Кузьменко Вікторію Євгеніївну, яка наклала заборону навіть на пам’ять про Сергійка. Навіть на маленьке його фото серед всього того численного мотлоху, що завжди висить у школі на стінах. Діти просили дозволити колаж, Сергійкова мама розплакалася, зверталася до вчительки, яка просто встала, вдала, що нічого не чує, повернулася спиною і вийшла. І зразу видалила маму Сергійка зі шкільного чату. Я саме була на зустрічі, коли до мене прибігла моя зарюмсана Катя. Мені начхати на школу номер 94. Я знаю, що там є хороші, людяні вчителі. Але ті вчителі завжди мовчать! Коли не так давно один учень штрикнув інформатичку ножицями (так-так, це та сама школа), ніхто з них не наважився сказати правду: що інформатичка неадекватна, і вже багато років вона знущається над дітьми на уроках. Жоден не сказав! А могли б. А я говорила. І буду говорити! Я знаю багато… Ми з донькою розмірковували, чому ж школа пошкодувала двадцять квадратних сантиметрів на стіні для Сергійка?... І дійшли висновку, що їм соромно дивитися йому в очі навіть на фотографії. Вони погано ставилися до нього всі ці роки, не зрозуміли його, не підтримували. І хочуть тепер зробити вигляд, ніби його і не було ніколи. Списуючи своє рішення, як завжди на дітей: “дітям це псує психіку”, “батьки проти”, тощо. Два місяці тому попрощатися з Сергійком на цвинтар прийшло троє вчителів та кілька учнів… Ті, котрі дізналися самі. У школі нічого нікому не повідомили. Пробач нам, дитино! Я, що зможу, зроблю!

Приємні вчителі, дуже гарно працюють з інклюзивними дітками.

Вчителі цієї школи люблять грати у "гестапо". Можуть знущатися з дитини, обзивати матом, давати образливі прізвиська. Пригнічують за зайву вагу. Це ад. З якого хочеться вирватися та ніколи не повертатися.

Закінчив школу в 2009 році, Мій відгук не релевантний але! Найжирніший плюс школи, це стара будівля з високими стелями та розташування на Липках в Урядовому кварталі. Я закохався у той район. Дивлюся фотки, тільки теплі спогади, як із однокласниками лазили під каштанами, а потім розбігалися по всьому Києву хто кудись додому, хоча інші однолітки вчилися під будинком зазвичай. Сам у школі вчитися не любив, були низькі оцінки, (4-5-6 по 12-ти бальній) Але вступив до КПІ ось там уже подобалося вчитися. З усіх предметів подобалося Біологія, Хімія та Зарубіжна література. До речі вчителька зар.літ досі викладає там, судячи з сайту. Був у А класі, які вчать грецьку. Так ось грецьку я взагалі не знаю, хоча було 5 або 7 уроків на тиждень. Краще в Б клас напевно, якщо сумніваєтеся, чи потрібна дитині грецька.

Найкращі спогади з дитинства – школа 94. Школа де не було нелюбих учителів, де було чисто, гарно. Де діти та їхні батьки інтелігенція. Якщо ви думаєте, чи варто відправляти дітей сюди, то повірте, це одна з найкращих шкіл Києва. Про пані Кузьменко (директор) тільки найкращі спогади, я ніколи не забуду як вона спілкувалася з 10-річними п'ятикласниками, викладаючи математику, виключно ввічливо і по дорослому, професійно, як ми не школярі, а студенти в університеті. Ви показували всім, що означає справжній директор. Спасибі вам. Вибачте за сигналізацію ваших сімейних жигулів від нашого м'яча, що регулярно спрацьовувала!!))

Навчався там, не знаю, як зараз, але раніше була нормальна школа. Привозили дітей із усього Києва. Я задоволений, що навчався саме у цій школі.

Школа кошмарна. коррупція, безкарність вчителів які доводять дітей. Приміщення старе, не ремонтується, при тому що гроші збирають постійно! Знань не дають, оцінки дуже занижують. Не йдіть туди

У цій школі вчителі труять дітей. Одного хлопчика довели до самогубства.