УПЦ

Церква Різдва пр. богородиці.(УПЦ) У 1751 р. за пароха Михайла Форкови-ча згадують дерев’яну церкву Пр. Діви Марії в доброму стані з двома дзвонами, оздоблену всіма образами. Очевидно, місце цієї церкви позначене тепер хрестом на бережку “Цинтарь”, нижче теперішньої церкви. Муровану церкву збудували в традиційному базилічному стилі (за шематизмом 1915 р., датою побудови є 1830 р.). У 1907 р. зусиллями о. Августина Ясенчака церкву було розмальовано, закуплено нові прикраси і зроблено в Будапешті новий іконостас, що коштувало близько 8000 корон. На другий день Зішестя Св. Духа намісник о. Андрій Мелеш посвятив обновлену церкву. У вівтарі, на кивоті зберігся угорський напис: “Цей вівтар зроблено в 1891 р. за благочинного Костянтина Ковача і головного куратора Станка Леня. Виготовив в Ужгороді єпархіальний різьбар і золотар Петро Ковалицький”. Церківник Юрій Штабель згадував, що на стіні в вштарі було написано прізвище художника Ґоґоли, що в 1958 р. за солідну винагороду перемалював інтер’єр церкви. Значне оновлення церкви відбулося близько 1942 р. за священика о. Антона Пукана. Тоді технічну документацію підготував ужгородський інженер Емиліян Еґреші, виконавцем робіт був також ужгородець, будівельник Андрій Васько, а Павлович з Дубриничів наново поштукатурив церкву зовні. Збудували також одноярусну дерев’яну каркасну дзвіницю, бо вежа не витримувала розгойдування дзвонів. Припускають, що збудувати дзвіницю міг Іван Цибик – найкращий на той час майстер. Найбільший дзвін скинули з вежі за Австрії для військових потреб. Тепер у дзвіниці – три дзвони. Великий відлитий в М. Ґеївцях у 1922 р. Купив його Михайло Сарай за гроші, зароблені в Америці, це його подяка за врятування йому життя. Малий дзвін, виготовив Ласло Шандор у 1831 p., також походить з М. Ґеївців. Мурований хрест біля дзвіниці поставила група вірників у 1913 р. Біля церкви – кілька поховань священиків, які служили в церкві. Кам’яні хрести є на могилах Олександра Аеґези (1870) та ієрея Миколи Даниловича (1840 – 1883), металевий – на могилі Олександра Ференца. Парох села Степан Антонишин у 1948 р. був засуджений на 25 років каторги. Подальша його доля невідома

Прикраса села

Церква Різдва пр. богородиці.(УПЦ) У 1751 р. за пароха Михайла Форкови-ча згадують дерев’яну церкву Пр. Діви Марії в доброму стані з двома дзвонами, оздоблену всіма образами. Очевидно, місце цієї церкви позначене тепер хрестом на бережку “Цинтарь”, нижче теперішньої церкви. Муровану церкву збудували в традиційному базилічному стилі (за шематизмом 1915 р., датою побудови є 1830 р.). У 1907 р. зусиллями о. Августина Ясенчака церкву було розмальовано, закуплено нові прикраси і зроблено в Будапешті новий іконостас, що коштувало близько 8000 корон. На другий день Зішестя Св. Духа намісник о. Андрій Мелеш посвятив обновлену церкву. У вівтарі, на кивоті зберігся угорський напис: “Цей вівтар зроблено в 1891 р. за благочинного Костянтина Ковача і головного куратора Станка Леня. Виготовив в Ужгороді єпархіальний різьбар і золотар Петро Ковалицький”. Церківник Юрій Штабель згадував, що на стіні в вштарі було написано прізвище художника Ґоґоли, що в 1958 р. за солідну винагороду перемалював інтер’єр церкви. Значне оновлення церкви відбулося близько 1942 р. за священика о. Антона Пукана. Тоді технічну документацію підготував ужгородський інженер Емиліян Еґреші, виконавцем робіт був також ужгородець, будівельник Андрій Васько, а Павлович з Дубриничів наново поштукатурив церкву зовні. Збудували також одноярусну дерев’яну каркасну дзвіницю, бо вежа не витримувала розгойдування дзвонів. Припускають, що збудувати дзвіницю міг Іван Цибик – найкращий на той час майстер. Найбільший дзвін скинули з вежі за Австрії для військових потреб. Тепер у дзвіниці – три дзвони. Великий відлитий в М. Ґеївцях у 1922 р. Купив його Михайло Сарай за гроші, зароблені в Америці, це його подяка за врятування йому життя. Малий дзвін, виготовив Ласло Шандор у 1831 p., також походить з М. Ґеївців. Мурований хрест біля дзвіниці поставила група вірників у 1913 р. Біля церкви – кілька поховань священиків, які служили в церкві. Кам’яні хрести є на могилах Олександра Аеґези (1870) та ієрея Миколи Даниловича (1840 – 1883), металевий – на могилі Олександра Ференца. Парох села Степан Антонишин у 1948 р. був засуджений на 25 років каторги. Подальша його доля невідома

Прикраса села